2.2: Міждисциплінарні підтвердження та перевірка в космічному масштабі картини Моря–Волокна

Головна ／ Розділ 2: Докази послідовності (V5.05)

Мета
Розгорнути висновок розділу 2.1 — «вакуум не порожній» — до макро- та космічного масштабу. Спершу укріплюємо фізичну основу (допоміжні докази) прикладами, де «неперервне поле породжує волокна», а також довгим переліком узагальнених нестабільних частинок (GUP). Далі дві фонові шари — статистична тензорна гравітація (STG) та тензорний локальний шум (TBN) — поетапно зіставляємо з відомими астрономічними явищами, щоб замкнути верифікаційний контур від лабораторії до Всесвіту.

I. Допоміжні докази: неперервне поле («море») здатне «виводити волокна»

• 1957 | Лінії вихору потоку у надпровіднику типу II
  Спостереження: Магнітний потік дискретизується у «ниткоподібні вихори», вибудовується у гратку та реверсивно стирається/перезаписується.
  Висновок: За малих втрат і поблизу порога електромагнітне поле спонтанно лінеаризується у волокна й повторно розчиняється у неперервний стан.
• 1950-ті→2000-ні | Квантові вихрові лінії в надплинному гелії
  Спостереження: Тонкі вихрові лінії безпосередньо візуалізуються, відстежуються та перез’єднуються; поріг квантування циркуляції визначено чітко.
  Висновок: Поле фази за малих втрат і за наявності обмеження витягується у нитки та зводиться в пучки; увесь ланцюжок зародження–еволюції–повторного розчинення піддається вимірюванню.
• 1995 | Вихрова ґратка у конденсаті Бозе—Ейнштейна
  Спостереження: Обертання/геометричне збудження формує регулярні лінійні ряди; карта параметрів і пороги чіткі.
  Висновок: Квантова фаза самоорганізується в лінійну мережу в вікні когерентності; результат відтворюваний.
• 1960-ті→дотепер | Z-затиск плазми / струмова філаменталізація
  Спостереження: Потужний струм стягує плазму в вузькі волоконні канали, зі стабільним і відтворюваним спектром нестабільностей.
  Висновок: Електромагнітно-гідродинамічне спряження ущільнює неперервний розподіл у волоконні енергетичні траси.
• 1990-ті→дотепер | Оптичні філаменти в повітрі від потужних лазерів (Керр + плазмове «стискання»)
  Спостереження: Далекодійні світлові нитки та «стиснений» радіус пучка спостерігаються повторно; статистичні відбитки сталі.
  Висновок: Нелінійні оптичні поля формують у середовищі самопідтримувані лінійні потоки енергії.
• Топологічні дефекти у конденсованій речовині (рідкі кристали/фазові переходи)
  Спостереження: Лінійні дефекти виникають, рухаються, зіштовхуються, перез’єднуються й розчиняються.
  Висновок: Поле параметра порядку зберігає структуру в ниткоподібних дефектах; універсальність і зворотність лінеаризації підтверджено.

Підсумок (допоміжні):
Різні «моря» (електромагнітне, фазове, рідинне, плазмове тощо) за малих втрат і за наявності обмеження/збудження проходять цикл витягування у волокна → зведення в пучки → повторне розчинення, що ізоморфний базовій картині «море ↔ волокно взаємно перетворюються»: умови є → «з’являються волокна», умови знято → «повернення до моря».

II. Допоміжні докази: нестабільні частинки виявляються у великій кількості

• 1936 | Мюон — τ ≈ 2,197×10⁻⁶ s
• 1947 | Піон — π⁺/π⁻: ≈ 2,603×10⁻⁸ s; π⁰: ≈ 8,4×10⁻¹⁷ s
• 1947 | Каон — K⁺/K⁻: ≈ 1,238×10⁻⁸ s; K_S: ≈ 8,958×10⁻¹¹ s; K_L: ≈ 5,18×10⁻⁸ s
• 1950–1970-ті | Резонансні стани — ≈ 10⁻²³–10⁻²⁴ s
• 1974 | J/ψ — ≈ 7,1×10⁻²¹ s
• 1975 | Тау-лептон — ≈ 2,90×10⁻¹³ s
• 1977 | Υ(1S) — ≈ 1,22×10⁻²⁰ s
• 1983 | W/Z — W ≈ 3,0×10⁻²⁵ s; Z ≈ 2,64×10⁻²⁵ s
• 1995 | Топ-кварк — ≈ 5,0×10⁻²⁵ s
• 2012 | Бозон Гіґґса — ≈ 1,6×10⁻²² s

Підсумок (допоміжні):
«Лінеаризація у волокна є ієрархічною та залежить від тривалості життя.» Що важча/щільніша структура, то коротший вік; енергія часто вивільняється каналами ближнього поля сильної/слабкої взаємодії. У Всесвіті нестабільних частинок надзвичайно багато, вони становлять величезний банк джерел для статистичної тензорної гравітації та тензорного локального шуму.

III. Перевірка в космічному масштабі (частина 1): статистична тензорна гравітація (STG)

Кожна узагальнена нестабільна частинка під час існування створює статистичну внутрішню тягу у тензорному напруженні навколишнього моря енергії — подібно до «миттєвої малої западини» на поверхні. Безліч таких «западин», накладених і усереднених по Всесвіту, формують гладке тло статистичної тензорної гравітації.

Хронологія підтверджень

• 1930-ті→1970-ті | «Майже пласкі» криві обертання галактик
  Що видно: На великих радіусах швидкість зір падає недостатньо відносно видимого розподілу маси.
  Сила доказу: Міжгалактична та міждесятирічна узгодженість; масовий баланс не замикається лише видимою складовою.
  У межах STG: Гладке тло тяги додається до видимої матерії й переписує ефективний спрямовувальний потенціал.
• Від 1979 | Сильне гравітаційне лінзування (мультиобрази/кільця Ейнштейна)
  Що видно: Позиції образів/збільшення/часові затримки вимірюються точно; масорозподіл відновлюється інверсно.
  Сила доказу: Потрійне незалежне обмеження вимагає додаткового джерела тяги.
  У межах STG: Лайди статистичної тяги + видима матерія спільно формують геометрію та хронологію, що можна моделювати й звіряти одночасно.
• Від 2006 | «Зсув піка маси й піка газу» у зливаних скупченнях (зокрема Bullet Cluster)
  Що видно: Пік лінзової маси суттєво зсунутий відносно піка рентгенівського газу та еволюціонує з фазою злиття.
  Сила доказу: Морфологія + хронологія обмежують разом; сильні кейси на користь «додаткової тяги».
  У межах STG: Історія подій перекладає лайди тяги (струмені/здирання/турбулентність) → узгоджена послідовність зсуву й еволюції.
• 2013/2018 | Карта потенціалу лінзи CMB по всьому небу (φ-мапа)
  Що видно: Топографія сумарної тяги сильно корелює з великими структурами.
  Сила доказу: Все небо, висока статистична значущість, міжкомандна згодженість.
  У межах STG: Карта фонових лайд для просторово-коваріантного зіставлення з тензорним локальним шумом і сплайнами структури.
• 2013→2023 | Слабке лінзування — спектр потужності космічного зсуву
  (CFHTLenS, DES, KiDS, HSC)
  Що видно: Систематичний зсув форм у десятках мільйонів галактик; спектри потужності та багатоточкова статистика є стійкими.
  Сила доказу: Точні криві сили тяги за шкалою/часом, часто понад видиму частку.
  У межах STG: Еквівалент спектру сили статистичної тяги, який узгоджується зі статистикою популяцій нестабільних частинок.

Проміжний підсумок:
Незалежні лінії доказів вказують на гравітаційне тло поза видимою речовиною. Головна інтерпретація посилається на «гало темної матерії, ще не виявлене безпосередньо»; картина Моря–Волокна підміняє це статистичною тензорною гравітацією з накладання та усереднення тяги нестабільних частинок: менше припущень, жодних нових компонент, єдиний узгоджений фіт у геометрії й статистиці. «Аномалії», як-от зсув піка маси й газу в Bullet Cluster, узгоджуються з перекладом лайд тяги за історією подій.

IV. Перевірка в космічному масштабі (частина 2): тензорний локальний шум (TBN)

Коли узагальнена нестабільна частинка деконструюється/анігілює, енергія повертається до моря у вигляді широкосмугових, низькокогерентних хвильових пакетів. Цей шар повсюдний, але слабкий, проте залишає спільні статистичні відбитки; під час поширення він узгоджено переформовується топографією статистичної тензорної гравітації.

Хронологія підтверджень

• 1965→2018 | Космічне мікрохвильове тло: гладка основа + стабільна текстура
  Що видно: Близько-чорновипромінювальна основа з спектром потужності анізотропії, зім’ята лінзуванням.
  Сила доказу: Кілька поколінь супутників, дуже високий S/N; «основа + текстура» — тверде зображення всеприсутнього шару мікропорушень.
  У межах TBN: Широка, слабка базова порушеність плюс коваріантне зім’яття відповідно до топографії тяги (у такт зі STG).
• 2013→2023 | Перехресна кореляція B-мод від лінзування CMB з φ-мапою
  Що видно: Перетворення E→B через лінзування виміряно прямо та просторово корелює з φ-мапою.
  Сила доказу: Показує, що текстура узгоджено переформовується під час поширення.
  У межах TBN: Спостережувальна печатка коваріантності текстури з топографією STG.
• Від 2023 | Спільний «червоний» фон у масивах часової синхронізації пульсарів (PTA)
  Що видно: Кілька масивів PTA незалежно повідомляють спільний фон у діапазоні нГц, кутова кореляція відповідає очікуваним кривим.
  Сила доказу: Зростає міжмасивна узгодженість, статистична значущість надійна.
  У межах TBN: Макроподії (злиття/струмені/розв’язки) інжектують мікропорушення в море, залишаючи колективні відбитки.

Проміжний підсумок:
Незалежні спостереження збігаються на повсюдному шарі мікропорушень, що синхронно переформовується гравітаційною топографією. Головний підхід зазвичай розкладає це на «первинні флуктуації + передній план/систематику»; у картині Моря–Волокна все об’єднано як тензорний локальний шум: широка, слабка база плюс подієві порушення (інжектовані деконструкцією/анігіляцією нестабільних частинок), і все це коваріює зі статистичною тензорною гравітацією. Підхід не вводить нових компонент, природно пояснює міжсмугові просторові кореляції та стабільність спектра, і дає часовий прогноз «активність ↑ → спочатку шум, потім тяга».

V. Висновок

• Три гілки доказів — міждисциплінарне «море породжує волокна», довгий список нестабільних частинок з фізики високих енергій та космічні вимірювання з «додатковою тягою (статистична тензорна гравітація) + повсюдними порушеннями (тензорний локальний шум)” — зачіплюються й вказують в одному напрямку: Всесвіт наповнений «морем енергії», яке можна збуджувати й перевтілювати, звідки ниткоподібні структури витягуються поблизу порогу.
• Незліченні нестабільні частинки: під час існування → накладена тяга = статистична тензорна гравітація; під час деконструкції/анігіляції → інжекція мікропорушень = тензорний локальний шум.
• Це не набір поодиноких феноменів, а замкнений контур перевірки: та сама карта тензорного потенціалу має «слугувати багатоцільово» у динаміці, лінзуванні та часових вимірах, взаємопідтверджуючись з підняттям базового рівня дифузного випромінювання.